Татарівна | Дата: Вівторок, 27.12.2011, 17:56 | Повідомлення # 1 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 70
Статус: Offline
| Вмерти - і не прокинутись зранку, й не бути готовою до чаєпиття. Не думати про негаразди, гоніння на вільних, на босих – тих, що стрибають з даху, що йдуть попереду, циркулюють мов кров всесвіту - навколо землі спокушають тіні і мерехтять.
Лови! – і лови твої увінчаються успіхом! Дивлюсь. – І дива приходять в мої очі. Живу. – І життя примушує змінювати життя. А як вмерти, коли чаєпиття – священний обов’язок довгого сумного ранку? Без цукру. Буває гірко, або вишукано-гірко, чи приємно і нудно від жовтого цукру, коли неочищений солод раптом накриває горлянку, мов целофан, чи яскраві слова про все те, що ти хочеш почути саме сьогодні. І зараз я зумію злетіти, якщо не спиниш мої поривання, мої гріхи, мої надії залишаться тільки солодкою целофановою обгорткою. Зашурхотить між пальцями і злетить, як божественна срібна птаха. До висот, до третього ока бетонного хмарочоса…
Байдуже, якії в картини обводи, Аби малювання майстерне.
|
|
| |