Дата: П`ятниця, 13.01.2012, 15:19 | Повідомлення # 1
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 68
Статус: Offline
Долина сліз. Життя – долина сліз. Сьогодні я своє уже відплачу… Ця осінь, Господи, така гаряча, Навіщо ж, людоньки, збирати хмиз?
Бо що мій біль у вироку осуднім, Сорочки шмаття і солоність щік? Чужих обмов гадюччя в'яже вік, І я не я, а лиш рубці і руб’я.
На тлі осіннім у багрянці риз Юрба шаліє, озвірівши ґвалтом, І кожен враз є божеством і катом. …Мені так страшно… Не збирайте хмиз…
18.11.2011
***
Сліпа від сліз, від крику безголоса, Сорочки шмаття і лице в багні. Снігами закривавлена і боса Зникома тінь колишньої мене… Чому ніхто – ніхто! не скаже: досить! І жоден – жоден! не заступить, ні. Зло шарпнув вітер сплутаним волоссям, Обмов чужих збіговище марне…
Реальність дика, хвора нереально, На шиї зашморг гаддям провиса. Останній ранок подихом розтане, Сльоза остання висхне і мине, Щасливий натовп прокричить: осанна! Ну хто життя моє переписав? А снігу саван, аж по небо саван, Чи крижмо, помережане рясне.
Під плач калини я ступлю за грань і Душа дитям потомленим засне.
